Німецькі класики не є в Україні невідомими постатями. Популярність німецької мови та культури сприяє, поряд з іншим, також і широкому сприйняттю німецької (і німецькомовної) літератури. Ґете, Брехт, Манн - всі вони доступні широкій українській публіці. Але окрім цих класиків існувала й існує велика потреба в забезпеченні зацікавленій українській публіці доступу до актуальних публікацій з німецькомовного простору без необхідності вивчати германістику або користуватися перекладами на російську мову.

 

Тому Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини у 2004 році вирішило започаткувати спільно з Ґете-Інститутом і Міжнародним фондом "Відродження" "Спеціальну програму підтримки перекладів". Міркування було простим: Сприяння перекладу на українську мову творів актуальної белетристики, соціологічних видань і високоякісної дитячої та юнацької літератури. Тим самим ми хотіли зміцнити ринок україномовної книги і зробити внесок у підтримку української мови. Високоякісні твори мали ознайомити українських читачів з сучасними тенденціями в німецькомовній літературі, а також посилити соціологічні дослідження і викладання соціології в інститутах та університетах. Поза тим, було задекларовано ще одну мету: постачання швидко зростаючій кількості ініціатив громадянського суспільства інтелектуального інструментарію, який би підтримував їхнє прагнення до громадянської активності і участі у політичних процесах та супроводжував би зрушення в трансформаційному суспільстві України.

 

Протягом перших трьох років (2004 - 2006) пріоритетом була виключно підтримка перекладів і випуску книжкової продукції. У 2007 році програму було продовжено на подальші три роки, з новими пріоритетами. Адже перший етап виявив певні слабкі місця, які необхідно було враховувати: деякі книги, незважаючи на підтримку, не були опубліковані. Причиною був брак перекладачів з достатньою кваліфікацією, які могли б упоратися з відібраними вимогливими текстами. І ще одно: багато книг, які знайшли свого перекладача і були опубліковані, продавалися з великими труднощами. І це незважаючи на те, що йшлося про книги, які спеціально були відібрані для того, щоб досягти відповідної широкої чи фахової публіки! Отже, чому в книгарнях їх не хапали прямо з полиць?

 

Як виявилося, однією з перешкод було, без сумніву, домінування російськомовних публікацій - у багатьох випадках людям навіть в голову не приходила ідея взагалі запитувати назви книг українською мовою та цікавитися, чи немає відповідного перекладу на українську мову. З урахуванням того, що частка україномовної книги на ринку становить всього 25%, це, на жаль, зрозуміло, і такі публікації, як і раніше, мають нелегку долю.

 

Часто було й так, що книги просто не знаходили дороги у відповідні книгарні, оскільки професійний маркетинговий ланцюжок від видавництва через книгарню до читача знаходився лише на стадії несміливого становлення. Багато видавців не мали досвіду, як "довести книгу до читача". В Україні не було типового для німецькомовного простору "Переліку доступних для продажу книг", який дозволяє усім книгарням, клацнувши по клавіші мишки, здійснити швидкий і нескладний пошук назв, авторів тощо. Крім того, були відсутні такі засоби комунікації як літературні журнали, літературні додатки в газетах, інтернет-платформи, які б займалися українським книжковим ринком та могли б популяризувати нові видання.

 

Тому одним із важливих аспектів другого етапу сприяння (2007 - 2009 рр.) стала підтримка також і тих проектів, які знаходяться по той бік від конкретного виробництва книжкової продукції. Сюди відносяться заходи підвищення кваліфікації для перекладачів і видавців та конкретна підтримка онлайн-платформи журналу "ПРОSTORY". Контакти з німецькими перекладачами і видавцями на численних семінарах дозволили перейняти багато практичного "ноу-хау", що в кінцевому рахунку не лише добре зарекомендувало себе при публікуванні підтримуваних перекладів з німецької, але й виявилося довгостроковою інвестицією в український книжковий ринок, ставши суттєвим внеском у його розвиток та професіоналізацію. Але ж, звичайно, фінансово-економічна криза, яка наступила у 2008 році, особливо відчутно вразила також і ще не дуже сильно розвинутий у структурному відношенні український книжковий ринок. Це призвело до того, що і деякі розпочаті на другому етапі перекладацькі проекти не могли бути завершені або опубліковані. Економічна ситуація видавництв часто була такою драматичною, що мова йшла про їхнє просте виживання, а за таких умов високоякісна спеціальна література, незважаючи на сприяння, таїла в собі великі ризики для видавця.

 

Підтримка з боку Німеччини становила щорічно 45 000 євро і була розподілена на шість років. Ці кошти доповнювалися подальшими щорічними 45 000 євро від Фонду "Відродження" протягом перших чотирьох років та трохи меншими внесками по тому.

 

Видавництва самі могли пропонувати книги для сприяння або також користуватися переліками пропозицій, які мали допомогти їм отримати оглядове уявлення про великий ринок німецькомовних книг. Два рази на рік засідала відбіркова комісія у складі українських та німецьких фахівців, яка вирішувала, яким проектам буде надаватися підтримка і на які суми.

 

Всі проектні партнери були налаштовані на тісну і сповнену довіри співпрацю між собою та з видавцями. Адже кошти текли у маломасштабні, тобто, трудомісткі проекти. І все ж, незважаючи на це, не вдалося завадити тому, що окремі проекти не могли бути реалізовані з різних причин - починаючи з трагічних випадків, таких як смерть перекладача, до банкрутства видавництв або безслідного "зникнення" деяких видавців - з огляду на все це книги потребували пильного супроводження на своєму шляху з Німеччини на український ринок.

 

Але як би там не було, існуючі нині 100 назв є явним свідченням успіху програми: сьогодні знайти "Джима Ґудзика і машиніста Лукаса" Міхаеля Енде українською мовою так же легко, як і "Чарівну гору" Томаса Манна або "Постметафізичне мислення» Юрґена Габермаса.

 

У 2009 році Спеціальна програма підтримки перекладів добігла свого кінця, фінансова підтримка з боку Німеччини та фонду "Відродження" була завершена, а нові проекти більше не розпочиналися. Проте на цьому проектна робота не закінчилася, оскільки робота над перекладами все ще триває. І далі проводяться кваліфікаційні та мережеві семінари для видавців і перекладачів - навіть якщо вони фінансуються за рахунок інших коштів.

 

Появою після 2004 року великої кількості німецькомовних книг у перекладі на українську слід завдячити поряд із фінансовою підтримкою з боку установ Федерального міністерства закордонних справ, Ґете-Інституту та Фонду "Відродження" також і насамперед діяльності окремих осіб: особливо ми хотіли б згадати тут активну позицію Ірини Кучми з Фонду "Відродження" як "жінки першої пори", яка пізніше знайшла в особі Тараса Лютого не менш активного і розважливого наступника. Без їхніх глибоких професійних знань і компетентного супроводу ми б не змогли відзначати сьогодні публікацію "100 німецьких книг".

 

У цій брошурі Ви знайдете перелік назв книг, які вже з'явилися - а також перелік тих книг, які ще знаходяться на шляху до цього. Ми маємо всі підстави сподіватися, що незабаром вони зможуть бути надані в розпорядження українських читачів. Крім того, на веб-сайті "100 німецьких книг" здійснюється постійне оновлення інформації “ (http://100buch.in.ua/)

 

Спеціальна програма підтримки перекладів добре зарекомендувала себе і надала доступ до великої кількості книг публіці, яка не володіє або не достатньо добре володіє німецькою мовою. Вона надала підтримку перекладачам і видавцям у їхній роботі та завдяки заходам з підвищення кваліфікації зробила свій внесок у стале зміцнення книжкового ринку в Україні. Але як це завжди має місце у випадку "спеціальних програм" - вони обмежені у часі і коли-небудь добігають кінця. Проте ми сподіваємося, що інтерес до високоякісної німецькомовної літератури на просторах між Карпатами і Кримом не вичерпається і що українські видавництва навіть без коштів сприяння уже працюють над наступними 100 німецькими книгами. А німецький книжковий ринок зі свого боку з його щорічними понад 90 тисячами нових публікацій надає для цього достатньо заохочень.

 

 

Реґіна Ангут-Фрам

Керівник відділу "Інформація та бібліотека", Ґете-Інститут в Україні

 

Гаральд Геррманн,

Керівник відділу культури, освіти та меншин Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні