Стаття висвітлює проблеми літературного перекладу українською мовою з урахуванням історичної та сучасної ситуації в сфері мовної політики України.

 

Розбудова мови в процесі перекладу

З історії перекладу ми знаємо, що в різні епохи, як, наприклад, у Франції в 17-18 століттях, або у 18-му столітті в Росії, переклади забезпечували не тільки доступність літературних новинок для іншомовного читача, але розбудову системи мови, на яку здійснювався переклад. Цю мету ставлять перед собою й численні українські перекладачі сучасності, бо пригнічення та обмеження сфер використання української мови, яке триває протягом багатьох десятиліть, загрожує їй загибеллю. При цьому сучасне покоління українських перекладачів відрізняється від покоління, яке займалося перекладацькою діяльністю в період з 1960 по 1990 роки. Завданням цього покоління українських перекладачів було збереження української мови за часів радянського пригнічення. Тому вони мали сильну орієнтацію на норми української літературної мови 1920-их років. Сучасне покоління перекладачів намагається зробити мову більш гнучкою та відкритою для нових впливів. Літературна критика ставиться не завжди схвально до таких спроб. Так, Стронґовського звинувачували в тому, що він руйнує українську мову, намагаючись відтворювати англійський сленг із схожими порушеннями правил української мови.

Не зважаючи на те, що деякі українські автори, як, наприклад, Олександр Ірванець або Сергій Жадан, працюють у своїх текстах із суржиком, використання змішаної мови, що сприймається як така, що не відповідає нормам, у перекладах часто не береться до уваги редакторами як стилістичний засіб. Стає очевидним, що з огляду на стилістичну свободу українські редактори залишають перекладачам менше простору для дій, ніж авторам і очікують від перекладачів тексти, орієнтовані на норми. Небажаність суржику є лише одним прикладом потужної нормативної орієнтації редакторів українських видавництв. Вони не беруть до уваги бажане розширення використання мови, якому можуть сприяти переклади, а ведуть уперту боротьбу з тим, щоб адаптувати переклади до норм літературної мови, не звертаючи при цьому уваги на те, які властивості  притаманні тексту-оригіналу. Особливо кричущим є вплив редакцій на переклад лірики. Редактори не мають достатнього досвіду в сприйнятті іншомовної лірики і тому під час редагування намагаються обов’язково прив’язати переклади до традицій української лірики. Але це означає, що ті нові тенденції, які в процесі перекладу іншомовної лірики могли б бути привнесені в український мовний та літературний простір, не мають жодних шансів, оскільки перекладачу не довіряють. Так було, наприклад, при перекладі віршів Дурса Грюнбайна, в оформлення яких видавництво хотіло настільки сильно втрутитися, що перекладачка Христина Назаркевич мала відмовитися від публікації перекладу.                   

 

Конкуренція з російською мовою

За часів Російської імперії та радянської влади російська мова була мовою-гегемоном, яка з різною інтенсивністю за допомогою політичних засобів просувалася в якості lingua franca. Внаслідок цього звужувалася сфера використання і обсяги комунікації менших мов, як, наприклад, української. Хоча сьогодні українська є єдиною державною мовою, ще зберігається величезний вплив російської мови на численні сфери життя. На книжковому ринку ми стикаємося із ситуацією, коли дуже багато іншомовної белетристики й науково-популярної літератури швидко перекладається російською мовою й стає доступною для читача в Україні. Цю літературу читають російською мовою, і український переклад, навіть якщо він пізніше й з’явиться, залишається непоміченим. Результатом цього є й надалі обмежений характер використання української мови, який негативно позначається на перекладах. У багатьох, насамперед, молодих перекладачів складається враження, що певні речі взагалі не можна виразити українською мовою, що пов’язується з тим, що вони набагато більше читають російською, ніж українською. Через те, що більшість українців володіють російською мовою та й література доступна скоріше також російською, видавці часто не бачать необхідності перекладати книжки з англійської чи німецької мов на українську, тому що ринок для цього замалий. У результаті цього філософські твори, які майже всі без винятку перекладені російською, на українську мову не перекладаються. Через це не формується фахова мова філософії, відсутні диференційовані дискурси.           

 

Молоді перекладачі

Протягом багатьох років різні інституції, як, наприклад, Ґете-Інститут, Літературний колоквіум Берліна та Фонд Роберта Боша, намагаються надавати систематичну підтримку молодим перекладачам у сфері літератури. Складовою частиною цієї підтримки є також сприяння перекладачам на українську мову. Таке сприяння є важливим внеском у розвиток компетенцій молодих перекладачів, оскільки на факультетах філології української вищої школи та й в німецьких університетах літературний переклад опрацьовується епізодично й викладається безсистемно. Не зважаючи на існуюче сприяння, ситуація для перекладачів-початківців, які хочуть працювати в Україні, часто має більш обмежуючий характер, ніж для вже відомих перекладачів. За відсутності часописів та перекладацької критики молоді перекладачі практично не долучаються до сфери своєї професійної діяльності й не можуть покращити свою роботу за допомогою конструктивної критики. Багато обдарованих філологів вважають роботу літературного перекладача непривабливою: ця діяльність недостатньо оплачується, розмістити власні пропозиції з перекладу в редакціях важко, а публікація перекладених книжок затягується роками.

Інший аспект – це молоді перекладачі українською мовою, які маючи більш-менш виражене міграційне підґрунтя, живуть у Німеччині. Багато з них і надалі спілкуються українською як рідною мовою, але освіту здобули здебільшого повністю в Німеччині. Коли вони починають займатися перекладами сучасної німецькомовної літератури на українську мову, часто стає помітним відсутній зв'язок з літературним і культурним розвитком в Україні. І хоча вони більш-менш добре володіють рідною мовою, їм не вдається інтегрувати свої переклади в літературний контекст України, тому що вони не мають до нього відношення. Тут спостерігаються сильні транскультурні зсуви, які призводять до неможливості говорити про їхнє безпосереднє укорінення в рідній мові та культурі. Транскультурні перекладачі мають гетерогенні компетенції, які поки ще майже не розглядалися в якості відправної точки у наданні сприяння молодим перекладачам. У майбутньому необхідно сильніше враховувати ці транскультурні зсуви та шукати можливості для використання шансів, які виникають на цій основі, в перекладацькій діяльності.

 

Підсумки

Сьогодні на літературний переклад в Україні накладає відбиток паралельна діяльність двох поколінь перекладачів. Старше покоління працює над перекладами, суворо дотримуючись правил української літературної мови 19-го та початку 20-го століття, і не вбачає своїм завданням розбудову мови шляхом нових стилістичних впливів. Молоде покоління перекладачів у перекладах сучасної літератури намагається розбудовувати та робити більш продуктивною українську мову, що з огляду на тривалу гегемонію російської мови, яка в багатьох сферах мовного використання продовжується й до сьогодні, відбувається дуже складно. Цим зусиллям заважає, зокрема, й широка медіа-домінантність російської мови, до якої відноситься також і поширення російських перекладів. Така конкуренція мов, рецепцій та дискурсів веде до подальшого існування суттєвої невизначеності у використанні української мови в певних сферах.